Реабілітація після інсульту – це ряд заходів, спрямованих на:

  • активізацію кровообігу в постраждалій ділянці;
  • налагодження функціонування нервових тканин;
  • повернення втрачених після інсульту функцій.

Основні порушення, що виникають при інсульті та їх наслідки

Інсульт пов’язаний з припиненням надходження крові в окрему ділянку мозку через тромб (ішемічне ураження) або розрив судини та крововилив (геморагічне). При цьому нейрони перестають отримувати необхідний для життєдіяльності кисень. В результаті гіпоксії вже через дві хвилини в клітинах починаються патологічні зміни. Якщо не відновити приплив крові, то нейрони гинуть.

Це призводить до загальномозкових симптомів та вогнищевих змін.

Загальмозкові порушення проявляються у:

  • плутанині свідомості;
  • втраті орієнтації;
  • оглушенні;
  • комі.

Осередкові симптоми виражаються у порушенні функціонування тих органів та систем, за які відповідає ділянка мозку, що піддався гострій нестачі кисню. При цьому спостерігаються:

  • Парези з розслабленням м’язів кінцівок та обличчя.
  • Сплутана мова або її відсутність, складність з вимовою звуків.
  • Втрата чутливості окремих ділянок тіла.
  • Сліпота часткова або повна.
  • Втрата рівноваги, безладні рухи.
  • Втрата здатності ходити.

Незважаючи на те, що інсульт відбувається миттєво або триває зовсім невеликий проміжок часу наслідки від нього тривають довго. Зміни зазвичай спостерігаються тільки в одній половині тіла. Наростання симптомів відбувається швидко та без належного реагування закінчується смертю або інвалідністю у 80% випадків.

Найбільш несприятливий прогноз, якщо страждають центри дихання або серцевої діяльності. Це відбувається, при пошкодженні нейронів мозочка та стовбуру мозку.

Комплекс заходів по боротьбі з інсультом передбачає:

  • Невідкладну допомогу.
  • Лікування.
  • Реабілітацію.

Що входить до реабілітаційних заходів після інсульту

Реабілітація направлена ​​на відновлення втрачених функцій та базується на нейропластичності нервових тканин. Для сучасної медицини поки оживлення загиблих нейронів неможливо. Повернення здатності рухатися, говорити та відчувати відбувається завдяки тому, що сусідні здорові нейрони беруть на себе функції загиблих.

Чим менше ділянка ураження та чим вище нейропластичність, тим краще результати реабілітації. Перепрограмування нейронів відбувається шляхом тренувань. Починати їх потрібно якомога раніше після гіпоксії.

Заходи зазвичай комплексні та включають:

  • Лікувальну фізкультуру.
  • Масаж.
  • Заняття з логопедом.
  • Психотерапію.

Для поліпшення мозкових функцій, підтримки кровообігу та попередження повторних інсультів пацієнтові призначають постійний прийом препаратів.

Крім цього, хворому може знадобитися участь ерготерапевта, який допомагає налагодити повсякденне життя, якщо відновлення деяких функцій неможливо.

Рухова реабілітація

Починати рухову реабілітацію потрібно через кілька днів після інсульту. Підйом з ліжка дозволяється з п’ятої доби у легких випадках або з десятої при великих ураженнях. Решту заходів призначають в залежності від стану пацієнта. До них відносяться:

  • Масаж. Після геморагічного інсульту дозволяється з 6-го дня. Після ішемічного раніше – вже з другої-третьої доби. Проходить щодня. Техніка реабілітаційного масажу відрізняється від клінічного. Він спрямований на поліпшення кровотоку та передачі нервових імпульсів. Крім цього, при необхідності, зменшує м’язові спазми.
  • Лікувальна фізкультура. Підбирається індивідуально. Вправи нормалізують тонус м’язів, перешкоджають застою у суглобах та м’язовій атрофії. Комплекс включає заняття для ніг, рук, рота, тулуба, очей та дихальну гімнастику. Збільшення навантаження відбувається поступово. Спочатку просто в положенні лежачи по кілька разів на день міняють позу. Потім підключають дихальні вправи та пасивну зарядку за допомогою іншої людини. Вони перешкоджають появі пролежнів та застійному запаленню легенів. Активне фізичне навантаження вводять через 2-3 тижні після інсульту. Зазвичай це гімнастика сидячи, лежачи та стоячи.
  • Механотерапія. Метод реабілітації рухливості із застосуванням тренажерів та інших механічних пристроїв. Допомагає прийняти та підтримувати потрібне положення тіла або кінцівок, виконувати вправи у активно-пасивному варіанті, коли кінцівкою рухає прилад. На перших етапах роботою апарату хворий управляє за допомогою пульту. Найчастіше використовують вертикалізатор, апарати для розробки суглобів кінцівок, рухливості стоп та кистей рук. Після часткового відновлення функцій переходять до більш активних занять на блокових, маятникових та ізокинетичних апаратах. Вони приходять у рух при додаванні сили хворого. Пасивна механотерапія застосовується раніше ЛФК у вертикальному положенні та використовується для малорухомих хворих. Активна застосовується одночасно з гімнастикою.
  • Рефлексотерапія. Показана при обох типах інсульту. Основна мета цього варіанту відновлення у створенні периферичного нервового імпульсу, який передається у кору мозку. Це тренує нейрони на відповідну реакцію. Відбувається повернення рефлексів, зменшення ознак паралічу. До цієї методики відносяться: процедура акупунктури, електропунктурний вплив, гірудорефлексотерапія. Використовуються спеціальні голчасті молоточки, електричні імпульси, п’явки та голки, які розміщуються у певних точках тіла.
  • Електроміостимуляція. Зазвичай процедура призначається вже у реабілітаційному центрі. Вона повертає чутливість тканин та рухливість. Струм невеликої сили діє на м’язи, примушуючи їх скорочуватися. Лімфоток та кровообіг при цьому зростають на 50%. Починається підвищення збудливості нервової системи та повернення рухової активності.
  • Лазеротерапія. За допомогою світлового променю здійснюється вплив на клітини крові та судини. Це активізує кровообіг та живлення тканин, покращує обмінні процеси. Знижує частоту повторних інсультів.

Особливу увага при реабілітації приділяють питанням самообслуговування та ходьби. Можуть застосовуватися елементи трудотерапії, вправи, пов’язані з моторикою рук. Якщо відновлення функцій неможливо, то хворий може пройти професійну реабілітацію та освоїти новий вид діяльності.

Мовна реабілітація

Мовна реабілітація починається у перший же тиждень після інсульту та спрямована на тренування когнітивних функцій. Хворий заново вчиться говорити, рахувати та читати. Мовні центри зазвичай страждають при ураженні лівої півкулі мозку. Зміни можуть бути:

  • Амнестичні, якщо людина тільки періодично забуває окремі слова або втрачає нитку розмови.
  • Моторні, коли хворий все розуміє, але не може нічого вимовити, крім нескладних звуків.
  • Тотальні, при яких пацієнт не в змозі ні розуміти мову, ні говорити.

Мовна реабілітація – процес тривалий. У перший рік відбуваються максимально активні зміни. Але в цілому процес може зайняти до трьох років. Навіть незначні порушення вимагають до шести місяців постійних тренувань.

Тому велика відповідальність лягає на плечі рідних. Рекомендується вдома вмикати хворому його улюблені пісні, розмовляти з ним на цікавлячі його теми, щоб постійно спонукати до розмови.

Комплекс вправ визначає логопед. Сюди входять:

  • Різні варіанти артикуляції. Це тренує губи, язик, мімічні м’язи.
  • Дихальні техніки. Хворий робить глибокий вдих, а на видиху вимовляє певний набір звуків.
  • Голосові. Спрямовані на вимовляння окремих звуків та складів.
  • Інтонаційні вправи. Спроби передавати різну інтонацію при вимові.

Заняття необхідні щодня. Родичі повинні активно підштовхувати хворого та допомагати йому в цьому.

Додатково виконується логопедичний масаж губ, щік, пальців рук.

Медикаментозна реабілітація

У першу добу після інсульту хорошу ефективність показує Ксаврон (Едаравон), який не тільки допомагає відновленню втрачених функцій, але й попереджає початкове пошкодження нейронів. Це скорочує осередок ураження.

Призначають також:

  • Кроворозріджуючі та антитромботичні ліки.
  • Препарати, що нормалізують тиск.
  • Медикаменти для зниження рівня холестерину у крові (статини).

Скільки часу потрібно на реабілітацію

Спочатку реабілітаційні заходи проходять на базі лікарні, поки не будуть усунуті гострі наслідки інсульту. Цей період займає від двох тижнів до місяця. Після цього хворого переводять у реабілітаційний центр, де він може перебувати від одного до двох місяців. В подальшому остаточне відновлення відбувається амбулаторно.

Загалом весь процес активної реабілітації займає близько півроку. Якщо порушення піддаються корекції повільно, то можливі повторні госпіталізації до реабілітаційного центру.